Сторінка психолога

Практичний психолог ДНЗ № 78

Кореницька Леся Ярославівна

Освіта:

Львівський національний університет імені Івана Франка, 2013 р.

Факультет: гуманітарно-природничий інституту післядипломної освіти та доуніверситетської підготовки

Кваліфікація:  Психолог. Викладач

• Адаптація дитини до дитячого садка

Якщо дитина – єдина в сім'ї, часто хворіє, відчуває страхи, то її вход­ження в дитячий садок повинне бути поступовим. Спочатку її потрібно привести в групу, познайомити з вихователем та іншими дітьми, подиви­тися разом іграшки, викликати інтерес до нового оточення і повернутися додому Потім декілька днів можна приводити дитину в садок і забирати до початку денного сну. Залежно від поведінки дитини час перебування потрібно поступово збільшувати. Вдома бажано більше грати з малюком у рухливі емоційні ігри, оскільки в дитячому садку дитина відчуває себе скуто, напружено, а якщо не розрядити це напруження, то воно може стати причиною неврозу.

Оптимальним для швидкого й успішного звикання дитини до дитячого садка вважається трирічний вік. На цей період припадає криза раннього дитинства, що іменується психологами кризою трьох років. Діти, прагнучи затвердити своє «Я», тяжіють до самостійності. Під час виходу з кризи режим дитсадка може сприятливо вплинути на становлення особистосте дитини та її адаптацію до нового соціального середовища.

Період з чотирьох до п'яти - шести років найменш сприятливий, розвиток дитини відносно стабілізується, і різка зміна способу життя може призвести до несприятливих наслідків. Дитина, як стверджують психологи, сприймає атмосферу дитсадківської спільноти як насильство над особистіс­тю, втрату власної індивідуальності.

На кожних сто дітей припадає два-три випадки тривалої і повної дезадаптації дітей до умов дитячого садка. Як правило, це єдині діти в сім'ї або малюки, що просиділи тривалий час удома з мамою або бабусею.

Дитина відмовляється ходити в дитячий садок, а значить, з'являються істерики, примхи, а іноді й соматичні розлади – підвищення температури, болі в животі, загострення хронічних захворювань. Дії дитини вибудо­вуються приблизно за такою схемою: спочатку вона вдається до прохань і розповідей про те, як погано в садку; якщо це не допомагає, тоді в хід йдуть сльози та істерики; не діють і вони – залишається один засіб – хво­роба. Якщо після одужання малюка наміри батьків водити дитину в садок не змінюються, настає рецидив.

• Для чого дитині потрібен дитячий садок?

Виховання в дитячому садку надає безліч можливостей.

По-перше, це отримання самостійності. Дитина значно швидше і лег­ше опанує навички самообслуговування, навчиться їсти, одягатися і роздягатися, прибирати за собою.

По-друге, неабияку роль у розвитку дитини відіграє дитяче оточення Це особливо важливо для перших і єдиних дітей в сім'ї. Діти вчаться взаємодіяти з іншими на основі домовленості, стримувати особисті бажання, ділитися тим, що мають самі. Це відбувається без повчань дорослих, лише за рахунок спілкування з іншими дітьми.

По-третє, садок допомагає дитині позбавитися від егоцентричних на­станов (прагнення дитини судити про все, що відбувається, з власної позиції і заперечувати всі інші). Дошкільнята, що відвідують дитячий садок, здатні враховувати позицію і думку іншого вже в чотири роки, в ситуації ж сімейного виховання егоцентричні настанови зникають лише в 5–6 років, інколи можуть зберігатися і до 7–8 років.

Ці психологічні моменти особливо важливі для формування осо­бистості дитини. Але не слід забувати і про медико-педагогічні аспекти: режимне харчування, відпочинок, прогулянки, заняття, забезпечення нор­мального догляду і нагляду.

Не тільки батьки, але й працівники дитячого садка не повинні заплю­щувати очі на те, що у дитсадківської системи виховання є і свої мінуси. І заняття, і режим тут розраховані на усереднену вікову норму, вони не враховують індивідуальних особливостей і стосунків дітей. Напевно, бага­то батьків стикалися з проблемою важких вранішніх прокидань або скарг дитини на болісне перенесення деяких режимних моментів (наприклад, тихої години) або нелюбимої їжі.

Слід також узяти до уваги стресовість ситуації, коли дитину вимушено відривають від домашньої обстановки і звичного оточення. Малята ще не можуть мислити в часовій перспективі й сприймають кожну розлуку з рідними, з мамою як безповоротну втрату. Цей дискомфорт триває доти, поки дитина не засвоїть новий для неї алгоритм зустрічей і розставань, не звикне до вихователів і дітей. Вихователеві потрібно пам'ятати, що дитина не завжди швидко й безболісно звикає до шуму, безлічі людей, а примушу­вання ходити туди, де малюк відчуває дискомфорт, підриває в його душі віру в батьківську любов. Це аж ніяк не перебільшення, хоча дорослі не завжди розуміють драматичність цього моменту в житті дитини.

Полегшити процес звикання дорослі можуть двома шляхами. Дитина повинна знати з першого дня, що вона буде відвідувати садок. Головна складність тут – витримати характер і не піддатися на провокації малюка.

Другий шлях полягає у домовленості з адміністрацією дитячого садка про необхідність тимчасового перебування мами в садочку. Зрозуміло, що в даному випадку обов'язково слід дотримуватися всіх санітарних вимог закладу. При цьому мама може перебувати в групі стільки часу, скільки буде потрібно для того, щоб дитина остаточно освоїлася і навчилася обходитися без її підтримки. Для цього може знадобитись тиждень, а може – місяць, але потім дитина буде спокійно залишатися в дитячому садку.

Потрібно роз'яснити батькам, що ліберальні дії лише посилюють ситу­ацію дискомфорту. Якщо сидіти в роздягальні, слухаючи крики своєї дити­ни, або чергувати декілька днів перебування в садку з тижнем перебування вдома, скоротити час перебування в дитячому садку до двох-трьох годин на день, то ситуація ще більш ускладниться для дитини, для батьків і для персоналу дитячого садка.

Очевидно, десь у підсвідомості у нас укорінилося: якщо дитині випов­нилося три роки, то їй треба йти в дитячий садок. Там вона краще буде роз­виватися, у неї з'являться друзі... Словом, дитячий садок – необхідність, без нього не обійтися.

Але, віддавши дитину в дитячий садок, батьки починають відчувати сильне занепокоєння.

Їм здається, що їх малюка просто підмінили.

Він став поводитися так, ніби йому ще не виповнилося три роки. Майже розучився говорити. З будь-якого приводу влаштовує істерики, причому по декілька годин поспіль. Знову стали мокрими штанці. Нічого не їсть і погано спить. Та ще полохливий як ніколи. Він боїться навіть своєї тіні. А ще... не хоче ходити в дитячий садок. Упирається, коли насильно тягнеш. Розлучається з плачем, голосячи, що його вже ніхто не любить, що він обіцяє бути хорошим, лише б поруч була його мама. Голосить так, що щемить серце. Малюк, який нещодавно вимагав «я сам», втручаючись у всі дорослі справи, знову мріє про опіку і, «молячи» про неї, наче увесь час прохає батьків про допомогу. Про такі симптоми дуже часто розпові­дають батьки.

У садку ж новачок цілий день сидить один, не розмовляючи навіть з ви­хователькою, весь настовбурчений, наче горобець, уп'явшись поглядом у вхідні двері. Тільки скрипнуть двері, і він уже мчиться до них з такою швидкістю, наче хтось женеться за ним. Постоїть, побачить, що прийшла не мама, і знову сідає, знову чекає. У перший день хоч якось можна відвер­нути його увагу новими іграшками, але потім не діє і це. Він кидає їх, наче вони йому не потрібні.

З дитиною щось відбувається, ніби розпочався зворотний процес у розвитку. Спостерігається регрес у всьому досягнутому: у мовленні, навичках, уміннях, грі. І все це лише за тиждень. Що ж буде, якщо малюк деякий час відвідуватиме садок: перетвориться знову на новонародженого? А далі? Можливо, дитина просто захворіла? Підхопила якусь інфекцію, що вплинула на неї так сильно? У неї і справді нежить. А вчора була температу­ра... Чому їй став таким немилим дитячий садок? Вона ж сама твердила, що їй нудно, вона сама хотіла грати з дітьми. Може, вона тільки удавала, що хоче до дитсадка. Дуже часто вихователі чують це від батьків. Тож не тільки дитина, але й батьки потребують допомоги, поради.

«Підмінили»... Але тільки не малюка, а життя і обставини. Зазвичай, у дитини незабаром поведінка зміниться, адже вона просто адаптується, пристосовується до садка.

Адаптація зазвичай протікає складно, з масою негативних зрушень у дитячому організмі. Ці зрушення відбуваються на всіх рівнях, у всіх системах. Однак нагадуємо, що дорослим зазвичай доводиться мати справу лише з надводною частиною айсберга – змінами в поведінці дитини.

Якби вдалося порівняти всю силу стресу, що відчувається малюком у період адаптації до організованого колективу, із силою стресу космонав­та, що вирушає в політ, результати б приголомшили. Вони були б просто ідентичні. Уявляєте?!

Придивіться уважніше до дитини: малюк у цей час перебуває в особли­вому «третьому стані» між здоров'ям і хворобою. Але постійно перебувати в «третьому стані» не можна. Якщо вираженість стресу в дитини мінімаль­на, незабаром усі забудуть про негативні зрушення адаптаційного процесу і про те, що непокоїть сьогодні. Це свідчитиме про легку або сприятливу адаптацію.

Якщо вираженість стресу велика, у дитини може трапитися зрив як наслідок несприятливої чи складної адаптації.

Що потрібно знати про адаптацію дитини в дитячому садку:

1. До вступу дитини в садочок рекомендується неодноразові короткочасні екскурсії до групи та знайомство з педагогами. Краще, якщо ці відвідування будуть відбуватися у вечірній час. Це допоможе зняти емоційну напругу та встановити контакт з педагогом як батькам, так і дітям.
2. Необхідно розповісти педагогам про індивідуальні особливості дитини: його темперамент, характер, звички, улюблене заняття, переваги в їжі і т.д. Також слід повідомити про те, як, яким чином батьки реагують на неадекватну або небажану поведінку дитини. Наприклад, коли він капризує, сердиться або пустує.
3. Педагоги повинні бути ознайомлені з особливостями режиму дня малюка в сім'ї, коли і як він засинає, просинається, як відбувається годування, чи супроводжується воно особливим ритуалом, як організовується неспання дитини?
4. Для педагога буде цікавою інформація про сформовані або несформовані культурно-гігієнічні навички (чи вміє дитина самостійно та акуратно їсти, одягатися, роздягатися, користуватися носовою хустинкою, горшком і т.д.).
5. Слід розповісти вихователеві й про те, як формувався досвід спілкування дитини з дорослими та однолітками, яке коло її спілкування (чи вміє бути доброзичливим, чи грається разом або поряд з іншими дітьми,ю чи знає та використовує необхідні правила для встановлення та підтримки контакту з дорослими, так і з дітьми).

Анкета для батьків

1. Чи легко розсмішити Вашу дитину?

2. Чи часто вона капризує? Не частіше, ніж 1-2 рази на тиж­день?

3. Чи спокійно лягає спати?

4. Чи все їсть, чи не капризує під час годування?

5. Чи є у Вашої дитини друзі, які добре ставляться до неї, охоче граються?

6. Чи часто Ваша дитина виходить із себе?

7. Чи завжди треба приглядати за нею?

8. Чи  не страждає Ваша дитина на енурез?

9. Чи немає у Вашої дитини шкідливих звичок?

10. Чи можна дитину залишити саму на недовгий час, знаючи,
     що, вона не розплачеться так, наче її покинули назавжди?

11. Чи добре малюк поводить себе з однолітками, чи не потре­бує від Вас підтримки?

12. Чи немає у Вашого малюка якихось незначних страхів?

Відповіді позитивного характеру на 7-12 запитань дають змогу прогнозувати успішну адаптацію дитини до умов дошкільного закладу.

 ЗАСОБИ  ПСИХОЛОГІЧНОГО  ЗАХИСТУ  ПІД  ЧАС ВИНИКНЕННЯ  НАДЗВИЧАЙНИХ  СИТУАЦІЙ

Уся історія людства пов’язана з переживаннями більших або менших катастроф. Природні та техногенні катастрофи, соціальні зрушення та війни – головна причина масової загибелі та страждань населення, патологічних та непатологічних психічних розладів, значних економічних втрат.

За даними ООН, протягом десятиріччя трапляється близько 70 техногенних та природних катастроф, в яких гине понад 100 тис. осіб, а щороку 7 – 8 тис. осіб. Визначення «екстремальна» чи «надзвичайна» подія вживається стосовно ситуацій, які перевищують адаптаційні можливості людини, становлять реальну загрозу для життя, здоров’я і добробуту людей. Під катастрофами прийнято розуміти непередбачені та руйнівні події, що призводять до масової загибелі людей. У наш час особливу загрозу, на відміну від природних, несуть техногенні катастрофи. Важче сприймаються техногенні катастрофи, якщо вони загрожують небезпечними віддаленими наслідками (хімічне або радіаційне забруднення), та катастрофи, що виникли через провину конкретних осіб (винуватців катастрофи). Найтяжчі наслідки мають злочини, терор, масові соціальні заворушення та війни, оскільки їх ініціатори свідомо прагнуть завдати шкоди іншим людям. Воєнні дії, як правило, мають психопатологічні наслідки для людини. До прикладу, після завершення Громадянської війни в США, яка за своїми масштабами і руйнівними наслідками була подібна до Першої світової війни, було відкрито перший у світі психіатричний шпиталь для вояків та десятки будинків для безпритульних ветеранів війни, що не змогли повернутися до нормального мирного життя.

Щодо психічного стану потерпілих в катастрофах, то йдеться про гострий або хронічний стрес, перевантаження механізмів адаптації, виснаження, депресію, психічні розлади, зростання конфліктності, поширення неконструктивних засобів психічного захисту та подолання життєвих труднощів, втрату життєвої перспективи, агресивність одних і пасивність інших.

За статистикою на одного індивіда, який отримав тілесні ушкодження під час надзвичайної ситуації, припадає три особи, які переносять психологічну травму. Постраждалим від наслідків надзвичайної ситуації можна вважати не лише тих, хто став безпосереднім учасником події, але і свідків, які також отримують психологічні травми. Крім того, демонструючи жахливі подробиці надзвичайних ситуацій, засоби масової інформації збільшують соціальну напругу, кількість свідків події, наносячи тим самим травми непідготовленим громадянам, які стають «віртуальними» очевидцями надзвичайних ситуацій. Слід звернути увагу, що під час сумнозвісних подій 11 вересня в американським урядом було введено заборону на показ сцен вибуху торгового центру, закривавлених трупів, страждань поранених. Навпаки, увага всього населення країни була спрямована на обговорення проблем, пов’язаних з Бен Ладеном та Іраком. Такі заходи сприяли мобілізуванню нації не на страждання, а на вирішення того, що необхідно зробити, щоб подібна трагедія більше не повторилася. Це був психологічно вдалий прийом, який дозволив зберегти психологічне здоров’я багатьом людям.

Відповідно до ст..13 Закону України «Про правові засади цивільного захисту» від 24.06.2004р. мета психологічного захисту населення полягає в запобіганні або зменшенні негативного психологічного впливу на населення та своєчасне надання ефективної психологічної допомоги. Головними практичними завданнями психологічного забезпечення заходів цивільного захисту є:

• Надання населенню реальної і всебічної інформації;
• Створення нормального психологічного клімату в районах надзвичайних ситуацій;
• Участь у розв’язанні соціальних потреб населення, котре знаходиться в зонах ураження, впливу факторів надзвичайних ситуацій;
• Недопущення паніки та недобросовісного розподілу допомоги.

Отже, потерпілі внаслідок катастроф різноманітного походження, потребують комплексної медичної, психологічної та соціальної допомоги. За визначенням ВООЗ поняття «здоров’я» включає в себе повне фізичне, психічне та соціальне благополуччя людини, тому надання потерпілим від катастроф не тільки медичної, а і психологічної та соціальної допомоги стає загальновизнаною нормою.

Як правило, екстремальні  ситуації призводять до виникнення у людини сильного стресу, значної нервової напруги, порушують рівновагу в організмі, негативно позначаються на здоров’ї в цілому – не лише фізичному, а й психічному. Емоційний удар в надзвичайній ситуації може викликати в потерпілого ряд реакцій таких як: страх, апатія, ступор, рухове збудження, агресія, нервове тремтіння, плач, істерика, паніка. Слід зазначити, що психологічної допомоги потребує не лише населення, яке перебуває в зоні лиха. Підвищена увага має також приділятися психічному здоров’ю працівників екстремального виду діяльності – рятувальникам.

Екстремальні події нашого сьогодення свідчать, що повною мірою задовольнити потребу потерпілих у психологічній допомозі не можливо (наявність відповідних установ, кваліфікованих кадрів, застосування ефективних методів психокорекції). Також відсутня розробленість підходів до вирішення проблем соціально-психологічної допомоги на віддалених етапах. Зовнішні ознаки психотравмуючих особистісних та соціальних чинників можуть проявлятися віддалено в часі, особливо це стосується дітей і підлітків. Наприклад, при психічних розладах, віддалених у часі від екстремальної ситуації, яка їх викликала, найчастіше спостерігаються:

• Нав’язливі пригадування найбільш неприємних епізодів, які супроводжувались почуттями пригніченості, страху
• Стан відчуження, почуття провини, втрата звичайних інтересів
• Нічні кошмари, пов’язані з подією
• Підвищена збудливість, дратівливість, яка могла привести до емоційного вибуху.

Гостроту психологічних потрясінь різного характеру можна знизити, якщо завчасно навчати людей діяти у тій обстановці, яка може скластися внаслідок виникнення стихійного лиха, аварії, катастрофи чи іншої надзвичайної події. У розвинених країнах психологічна допомога є досить поширеною. Психологи обов’язково прибувають на місце подій разом з лікарями. Тому, слід брати приклад з розвинених країн, які здійснюють конкретні заходи по навчанню персоналу, вдосконалення знань з цивільного захисту населення, а також формуванню мережі служб, підготовлених для надання невідкладної психологічної допомоги. Ми повинні бути підготовленими до того, щоб оперативно і кваліфіковано справлятися з наслідками трагічних подій.

Прийоми, які допоможуть не піддатись загальній паніці:

• В жодному разі не можна втрачати зв'язок зі своїми друзями і близькими. Підтримка з боку інших людей є життєво важливою.
• Не піддаватись загальній паніці! Для порятунку ж потрібен здоровий глузд та самокритика, які слугують найкращими гальмами при надмірних емоціях.
• Ніколи не приймати на віру чутки, які поширюються. Перевіряти нав'язану інформацію за допомогою фактів.
• Психологічно дистанціюватися від натовпу - приймати рішення виходячи з того, що бачиш, а не з того, що чуєш!
• Швидко прийти до тями можна зробивши дуже різкий видих, боляче вщипнувши себе за руку  чи прикусивши губу.

Якщо людина пережила травматичну ситуацію, то цілком нормально, що вона почуває себе переляканою, тривожною і розгубленою. Вона погано спить, пробуджується від жахливих сновидінь, відчуває страх і не може перестати думати про те, що сталося; вона знаходиться в полоні постійного переживання небезпеки і болючих спогадів. У більшості людей ці прояви недовговічні  і з часом минають самі по собі. Але якщо вони не слабшають протягом декількох днів чи навіть тижнів, це може бути проявом посттравматичного стресового розладу (ПТСР). Способами самодопомоги у подоланні ПТСР є:

• Не віддалятися від своїх друзів і близьких. В жодному разі не можна втрачати зв'язок з людьми , які піклуються про Вас. Підтримка з боку інших людей є життєво важливою для Вашого одужання.
• Приєднайтесь до групи підтримки для постраждалих від такого ж типу травми. Група підтримки може допомогти вам почувати себе не ізольованим і не самотнім. Завдяки групі можна також побачити нові для себе способи подолання і навчитися їм. Це зробить Вас сильнішим і мудрішим.
• Довіртеся близькій людині; говоріть з людьми про Ваші переживання і почуття, а не про саму подію.
• Проводьте час з позитивно налаштованими людьми; розмовляйте з тими, хто переніс у минулому важкі ситуації і дав собі з ними раду.
• Якщо ви віруюча людина або маєте групу духовних однодумців, зберігайте зв’язок з ними; приділіть увагу Вашій вірі і духовним потребам; звертайтеся у молитвах до Бога.
• Практикуйте релаксацію і медитацію.
• Насолоджуйтесь тишею природи.
• Займайтеся спортом на свіжому повітрі; подбайте про поживну їжу і достатній сон: не тільки ваша душа, а й тіло потребує догляду і підтримки.
• Уникайте алкоголю і наркотиків. Вживання психоактивних речовин погіршує багато симптомів ПТСР, які проявляються в емоційному онімінні, соціальній ізоляції, гніві і депресії.
• Займайтеся повсякденними, звичайними для себе життєвими справами; структуруйте свій час і старайтеся дотримуватися плану; відновіть свої улюблені заняття.

Уявіть собі літній ранок. Ви в долині. Поступово усвідомлюєте оточуючий світ: повітря чисте і прозоре, небо блакитне, навкруги трава і квіти. Вранішній вітерець ніжно пестить Ваше обличчя. Відчуйте, що Ваші ноги стоять на землі. Усвідомте, що Ви одягнені. Присвятіть деякий час для того, щоб усвідомити всі ці деталі.

 Ви відчуваєте почуття готовності і очікування. Оглядаючись навкруги, Ви бачите гору. Вона підіймається недалеко, і коли Ви бачите її верхів’я, у Вас виникає відчуття незвичайного піднесення.

Потім Ви вирішуєте піднятися на цю гору. Спочатку Ви входите в ліс, який росте біля її підніжжя. Ви вдихаєте сосновий аромат і відчуваєте свіжість темного лісу.

Виходячи з лісу, Ви бачите гірську стежинку. Піднімаючись нею, Ви відчуваєте навантаження і приємне тепло, яке розливається по Вашому тілу.

Ви відчуваєте, що підіймаєтеся все вище і вище. Повітря стає все свіжішим і свіжішим. Вас оточує тиша.

І ось Ви – на верхів’ї гори. Внизу розташувалась долина. Зупиніться на хвилинку. Погляньте навколо, роздивіться світ, що Вас оточує. Навколо Вас великі старі дерева, зелені кущі, трава. Весело співають пташки. Подивіться навколо. Що Ви бачите?

Тепер, коли Ви роздивилися усе, можете не поспішаючи повертатися в долину, в те місце, звідки Ви починали свій шлях до верхів’я. на це Вам знадобиться 2 – 3 хвилини. Після повернення Ви зможете самостійно відкрити очі і знов опинитися у нашому залі.

Мета:

• формування позитивного медіапростору людини,
• сприяння фантазії та креативності.

Матеріали:

• папір
• олівці
• фломастери

Учасникам семінару роздають папір, олівці, фломастери. Психолог пропонує кожному намалювати місце, де б він зараз хотів бути. Після цього відбувається обговорення малюнків, під час якого з’ясовують такі питання: Чи це реальне, чи уявне місце? Чому Ви обрали саме це місце?